Альфа-амілаза (кров)

Альфа-амілаза (кров)

    Амілаза (α-амілаза, альфа-амілаза, діастаза) – фермент, який приймає активну участь в процесі травлення. Амілаза розщеплює вуглеводи, сприяючи їх всмоктуванню в кров. Найбільші кількості амілази містяться і виробляються в підшлунковій та слинній залозах, звідки вона переходить в кров. У сироватці крові міститься приблизно 40% амілази з підшлункової залози й 60% – зі слинної.

        Назва “амілаза” походить від грецького слова “amylon”, яке перекладається як крохмаль. Цей фермент вперше виділено Пайєном та Персозом (Payen та Persoz) у 1833 році серед продуктів розщеплення крохмалю солодом. До речі, першовідкривачі назвали цю речовину “діастаза”, від грецького “diastasis” ‒ тобто розщеплення. З тих часів в літературі можна знайти обидві назви, хоча зараз суттєво переважає термін “амілаза”. У крові амілазу вперше виявили в 1846 році, а кількісний метод був розроблений Фостером (Foster) вже у 1867. Нарешті, у 1916 Стокс (Stocks) звернув увагу, що вміст амілази у крові та сечі є чутливим та надійним тестом в діагностуванні хвороб підшлункової залози. Збільшений вміст амілази одержав назву “гіперамілаземія”. Вперше про гіперамілаземію при гострому панкреатиті згадано у 1929. Можна вважати, що саме з цього часу почалось активне використання амілази в діагностиці.

        Амілаза виявляється у багатьох тканинах, проте це не означає, що вона утворилась саме в них. Тривалі дослідження показали, що цей фермент поділяється на три відмінних між собою типи (ізоферменти): панкреатичний (p-тип), слинний (s-тип) та нещодавно виявлений третій тип (x-тип), який виробляється органами, відмінними від слинних залоз та підшлункової залози. Кожен з них, у свою чергу, складається з інших, дещо відмінних субодиниць. Слинний тип амілази переважає у нормі в сироватці крові, тоді як панкреатичний зустрічається у більших концентраціях у сечі. X-тип становить 15-30% від всієї амілази сироватки крові. До 20 тижня плід взагалі не продукує амілазу, якщо спиратись на аналіз амніотичної рідини. Після цього реєструється активність амілази, переважно слинного типу, а її стабільні рівні досягаються вже на другому році життя.

         Визначення вмісту амілази має важливе значення в діагностиці захворювань підшлункової залози. Як окремий показник, сироваткова амілаза є одним з найважливіших діагностичних тестів, які на практиці застосовуються при діагностуванні гострого запалення підшлункової залози (гострого панкреатиту). Після гострого початку панкреатиту концентрація сумарної (загальної) амілази зростає протягом 24-48 годин, ймовірно в результаті абсорбції цього ензиму в тканинах очеревини. Повернення амілази в норму загалом спостерігається в межах 3-5 днів. Інколи нормалізація рівнів амілази відбувається дуже швидко, що може вказувати на швидке одужання або, навпаки, на інтенсивне руйнування підшлункової залози із одночасним зменшенням вироблення амілази панкреатичного типу. Невелике підвищення концентрації амілази дає підставу запідозрити не тільки захворювання підшлункової залози, але й інших органів.

        При гострому панкреатиті вміст амілази крові та сечі збільшується в 10−30 разів. Ріст концентрації ферменту спостерігається вже через 4-6 год після початку захворювання, Кількість амілази досягає максимуму через 12-24 год. Рівень підвищення вмісту амілази в сироватці крові не пов'язаний з важкістю панкреатиту.

     В окремих випадках гострий панкреатит протікає на тлі нормального рівня амілази в крові. Це відбувається внаслідок різноманітних причин, наприклад некрозу тканин підшлункової, клітини якої припиняють синтез амілази або різкого загострення хронічного панкреатиту, при якому також суттєво зменшується здатність органу до вироблення ферментів. Крім того, при значному вмісті у крові жирів (гіперліпідемії) рівні амілази в сироватці та сечі можуть бути помилково занижені. Загалом, у 75-80% випадків збільшення рівня амілази понад норму діагностується панкреатит.

Показанням до призначення є:

  • панкреатит (гострий або загострення хронічного);
  • панкреонекроз (відмирання підшлункової залози під впливом її власних ферментів);
  • злоякісні новоутворення;
  • жовчокам'яна хвороба;
  • муковісцидоз;
  • хірургічне видалення частини підшлункової залози;
  • захворювання слинних залоз (епідемічний паротит).

Крім цього, напрям на даний аналіз дають пацієнтам:

  • після травм живота;
  • після лікування виразок шлунка;
  • з цукровим діабетом;
  • після операцій на черевній порожнині;
  • з новоутвореннями в підщелепної і привушної області.

Правила підготовки  пацієнтів:

взяття крові проводиться зранку натще (бажано до 12:00);  слід виключити прийом алкоголю та паління за 12 годин; необхідно виключити прийом медичних препаратів або попередити про це лабораторію; зранку можна пити воду.

 

Матеріал: сироватка або плазма крові